На честь 125-річчя українських поселень в Канаді, канадсько-українська організація O.W.L. влаштувала конкурс. Я, Соколова Анастасія, беру в ньому участь.

Україна і Канада. Дві країни на різних континентах. Та що об’єднує ці два різні світи? Звичайно ж, УКРАЇНЦІ.

Зараз Канада – це друга Україна. За останніми даними, в Канаді проживає понад мільйон українців. Це неймовірно велика діаспора порівняно з Австралією (40 тисяч) і Німеччиною (25 тисяч ). Дивлячись на ці цифри, я поставила собі питання: як таке могло статись? Що спонукнуло селян 125 років тому кинути свої рідні села і відправитись за 7257 кілометрів від дому? І хто, власне, був першим, кому на думку спала така скажена ідея?(божевільна)
Я виділила два ключові фактори, які могли вплинули на рішення людей. Для того, щоб почати свій дослід, потрібно було зрозуміти, як мислили люди того часу, про що вони мріяли, які в них були проблеми, до чого прагнули

По-перше, селяни, які стали першими іммігрантами, жили на Буковині та Галичині. На той час (кінець 19 ст.) ця територія належала Австро-Угорщині. Кріпосне право відмінили вже доволі, давно, але це ніяк не покращило життя нашим предкам. Люди все одно неймовірно страждали від нестачі землі.

На території Буковини люди не могли навіть прогодувати свої сім’ї, а на Галичині багато людей взагалі не мали земельних ділянок. Причиною такої катастрофи було те, що більшість земель досі належали заможнім поміщикам. Селяни мали платити за те, щоб обробляти землю і збирати з неї врожаї.

По-друге, деталь, яка зіграла неймовірно важливу роль в цій історії – це новий канадський закон. У 1872 році уряд країни клинового листа запровадив один дуже вигідний для українців закон. Його зміст полягав в тому, що чоловік, який був повнолітнім, міг отримати наділ землі під назвою «Гомстед». Гомстед – 65 гектарів землі (650 000 км2). Це були колосальні цифри для бідних і голодних селян. Для працьовитого українського народу, який був майстром в обробці землі, це був ласий шматочок.

До того ж, умови, за яких надавався «Гомстед», були доволі вигідними. Для отримання наділу потрібно було лише зареєструватись і заплатити 10 доларів. Чи не подарунок небес така щирість канадців?

Та чим керувався канадський уряд, коли запроваджував такий закон? Насправді, відповідь була на поверхні. Оскільки Канада на той час вже 25 років була незалежною, потрібно було щось робити з величезними обсягами землі, які пустували. Далі виникало ще одне питання: чому за 25 років Канада не змогла освоїти власну територію? Виявилось, що причина всіх проблем — це суворий, жорстокий клімат: стійкі морози, які тривають в середньому 9 місяців на рік. Майже вся територія Канади – це суха, холодна і змерзла, не придатна для життя, земля. Тож, для вирішення цього питання, був запроваджений закон, який дозволяв людям вільно оселятись, обробляти наділ і годувати власні сім’ї без жодної плати.

Ці два фактори відіграли основну роль у житті людини, яка була першим іммігрантом на території Канади. Іван Пилипів народився в селі Небилів, на Івано-Франківщині. Саме цей відчайдушний і стійкий чоловік прокладе дорогу до обітованої землі для страдницього українського народу.

Одного ранку Іван отримав листа від свого друга Йогана Креба. В листі Іван вперше прочитав про казкову Канаду, про новий чудовий закон, і в голові його зародилась думка про переселення.

Звичайно ж, селяни дивилась на чоловіка як на дурня. Українці не кочували, оскільки дім їх – це земля. Перспектива далекої подорожі лякала і ніяк не зваблювала людей.

Незалежно від цього, як освічена людина, Іван розумів значення такої перспективи для односельців, які потерпали від нестачі землі.

Взявши свого найкращого друга і однодумця Василя Єлиняка, Пилипів відправився до Канади. Їх важкий, обтяжений невірою шлях, тривав близько 22 днів. Спочатку вони відправились до Освенцима (Польща), далі до Гамбурга (Німеччина), а далі долали відстані на пароплаві через безкраїй Атлантичний океан. Врешті, після важких випробувань, 7 вересня 1891р прибули мрійники до Монреалю. У Вінніпзі вони зустрілись із людиною, яка возила їх по землях, щоб вони обрали собі кращу ділянку.

Коли Пилипів побачив, що неймовірна кількість незайнятої землі пустувала, йому на думка спала ідея про переселення всього рідного села, а не тільки власної сім’ї та знайомих, які могли б погодитись на авантюру. Була гарна перспектива заселення земельних ділянок на 150 родин, там це називали Таунщип.

Тоді, залишивши друга в Канаді, Пилипів повертається назад в село за людьми. Іван невтомно, натхненно і відчайдушно розказував селянам про казкову землю. Звичайно, чутки розійшлись дуже швидко. Іван зміг переконати 12 родин поїхати з ним.

В цій ситуації не абияке значення мала освіченість Івана. Чоловік допомагав людям робити потрібні документи для переїзду .

Як потім з’ясувалося, Іван збирав гроші з людей ,щоб потім було легше здійснити переїзд і за це на нього почали наговорювати. Навколо всі казали, що він вбив свого друга, а сам забирає в людей гроші обманом.

Донесли на нашого героя владі і посадили невинного за грати на цілий місяць. Всі гроші ,звичайно, конфіскували.

Коли Іван вийшов на волю, незважаючи на зраду власних земляків, невтомно продовжував свою роботу, бо вірив у свою мрію. Оскільки всі гроші були остаточно втрачені, якось треба було компенсувати втрату. Іван зміг знайти вихід із скрутної ситуації, відправляючи деревину заможному купцю. Через деякий час він назбирав потрібну суму.

Весною 1893 року остаточно зібравши всіх, Іван повів людей, які вірили йому і сподівались знайти краще життя, за океан.

Те, що було далі, неможливо назвати омріяним життям. Працювали люди дуже важко. Морози ставали на їх шляху, але це не зупиняло нікого. Селян повноцінно насолоджувалися працею і її результатами. І головне, могли використовувати врожаї на свій розсуд: продавати, дарувати, відкривати власне виробництво.

Недоброзичливими були і місцеві. Вони вважали українців зовсім дикими, але не чіпали їх лише тому, що ті самовіддано працювали в полях.

З листів селяни на Буковині та Галичині дізнавались від родичів про неймовірні обсяги землі і їхали не озираючись. Так і почалось переселення українців до Канади.

Потомки Пилипова згадують, що їх прадід відправляв на територію України борошно під час голодомору, настільки Іван піклувався про свій народ.

125 років тому, вперше зустрілись два різні чудові народи. 125 років вони йдуть поряд. Саме Канада була першою країною, яка визнала незалежність України, і тепер в канадському парламенті є група дружби з Україною. Зараз Україна має двосторонні економічні, політичні, технічні зв’язки з Канадою, які виплекані історичними дружніми стосунками. Відношення між народами випробувані часом, і з часом вони міцнішають.

Автор: Соколова Анастасія 

Додати статтю в каталог статей textbox